Сардурі IV
| Сардурі IV | |
|---|---|
| Правління | 625 до н. е. - ? 620 до н. е. |
| Попередник | Сардурі III |
| Наступник | Руса III або, можливо, Ерімена |
| Біографічні дані | |
| Народження | невідомо |
| Смерть | 620 до н. е. |
| Діти | Руса III |
| Батько | Сардурі III |
Сардурі IV (Сардур IV, Сардурі, син Сардурі) - цар держави Урарту періоду її занепаду, роки правління близько 625-620 до н. е.
Під час правління Сардурі IV, Урарту переживала занепад своєї державності. Урартські царі поступово втрачають контроль над центром країни, і столиця Урарту змістилася із міста Тушпи, розташованого на березі озера Ван, в місто Тейшебаіні, розташоване в Закавказзі.
У розпорядженні вчених існує дуже мало відомостей про останній період історії Урарту. Про Сардурі IV фактично збереглося лише дві згадки, зміст яких викликав дискусію серед науковців. У більш ранніх дослідженнях відомий сходознавець І. М. Дьяконов припускав, що Сардурі IV, будучи сином Сардурі III, не досяг повноліття на момент смерті свого батька і поступився престолом на користь свого дядька Ерімени. Згодом, після періоду правління Руси III, близько 600 до н. е. таки зійшов на престол і став останнім правителем Урарту, сучасником знищення фортеці Тейшебаіні [1]. У пізніших дослідженнях вчений М.В. Арутюнян, маючи можливість враховувати знахідки археологічних розкопок на Кармір-Блурі, вважав, що для умовиводів Дьяконова немає підстав і що Сардурі IV просто правив після свого батька [2] [3]. При цьому зберігається можливість того, що Ерімена був сином Сардурі IV, а також, що Ерімена міг скинути з престолу Сардурі IV близько 620 року до н. е.. і стати засновником нової урартської династії. Сучасна наука не має у своєму розпорядженні достатньо відомостей, щоб однозначно вирішити ці питання.
- Арутюнян Н. В.Біайнілі (Урарту), Видавництво Академії наук Вірменської РСР, Єреван, 1970
- Арутюнян Н. В.Деякі питання останнього періоду історії Урарту / / Стародавній Схід, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, № 2, 1976
- Дьяконов І. М.Останні роки урартської держави за ассиро-вавилонськими джерелами / / Вестник Древней Истории № 2, 1951
- ↑ Дьяконов І. М. Останні роки урартської держави за ассиро-вавилонськими джерелами / / Вестник Древней Истории № 2, 1951
- ↑ Арутюнян Н. В. Біайнілі (Урарту), Видавництво Академії наук Вірменської РСР, Єреван, 1970
- ↑ Арутюнян Н. В.Деякі питання останнього періоду історії Урарту / / Стародавній Схід, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, № 2, 1976
